МЕДУЧЕТ SQL
Компьютерная программа
для лабораторий и медицинских центров
Как эффективнее использовать гематологический анализатор?

Возьмем, к примеру, общий анализ крови. Допустим, вы их делаете, в среднем, до 20 штук в день. В то же время ваш анализатор может делать их по 60 шт. в час. Получается, что загруженность прибора составляет 20 / (60 * 8) = 4% (при 8-часовом рабочем дне, без перерыва; это, конечно, перебор, но общую картину показывает). Абыдно, да?

Продаете вы общий анализ крови, в зависимости от пла... .

Читать далее...

Що таке демагогія?

Нижче наводиться моя особиста думка щодо окремих тверджень статті Юрія Бугая (оригінальний текст статті нижче наведено чорним кольором, мої коментарі – червоним).

Переклад російською мовою відсутній.

Гура Андрій.

Що таке онлайн медицина

Юрій Бугай

керівник проектного офісу eHealth, ProZorro

23 Березня, 11:43

Уявімо собі середньостатистичну дитячу поліклініку в українському місті. Новоспечена мама приходить в державну медустанову, аби поставити дитину на облік.

Опустимо деталі про будівлю поліклініки (більшість з них старші за мене), комфорт в зоні очікування та інші неприємні фактори, які ми звикли сприймати як норму. Мама заходить до кабінету педіатра. Перше, що їй кажуть: «Купіть зошит». Для чого? Щоб зробити з нього картку дитини. І це у 2017 році.

Прямо скажемо, «будівля поліклініки, комфорт в зоні очікування та інші неприємні фактори» важать набагато більше, ніж необхідність купувати зошит для картки дитини. А ще більше значення мають професійний досвід і знання лікаря та його вміння будувати відношення із пацієнтами. Може, краще, на це звернути увагу, а не на купівлю зошита.

І навіть якщо «зошити» будуть куплені не коштом пацієнта, а за бюджетні гроші, то це буде набагато дешевше, ніж розгортання та підтримка комп’ютерної інфраструктури із спеціалізованим програмним забезпеченнями у масштабах усієї країни. Може на даному етапі обмежимося зошитами? Не до жиру зараз…

Сказати, що перехід на електронну систему охорони здоров'я якраз вчасно – жорстоко пожартувати над усіма причетними до сфери. Ця реформа повинна була відбутися з появою комп'ютерів в Україні. Однак крізь терни до зірок, згодні? Ми все-таки до неї прийшли.

«Поява комп’ютерів» в США відбулася дещо раніше, проте ніхто і не думає там запроваджувати «єдину електронну систему, яка об'єднає всі документи і процеси охорони здоров'я». Ото дурні, еге ж?

Ініціатива змінити папір на монітор сформувалася влітку 2016 року. Transparency International Ukraine спільно з Всеукраїнською мережею ЛЖВ заклали основу для подальшого впровадження eHealth – єдиної електронної системи, яка об'єднає всі документи і процеси охорони здоров'я.

Ну, такі «основи» Міністерство охорони здоров’я вже «закладало» неодноразово. Остання спроба закінчилася розкраданням багатьох мільйонів гривень (за довоєнним курсом), після чого всі експерти тихенько розбіглися, а доменне ім'я сайту головного розробника зараз можна придбати за $12. Можете прослідкувати цю історію за наказами МОЗу прямо на сайті, а якщо ліньки – можу викласти весь перелік цих документів у FB. Кожного разу все починалося якраз от із подібних заяв. Для більшого авторитету обов’язково повинні використовуватися слова «всеукраїнський» та щось «імпортне», на кшталт «international» або «european». Як казав відомий персонаж про Ручечнікова: «Солідності добирає».

У листопаді було підписано Меморандум про поетапне реформування медицини. Відповідно до першого офіційного документу заступник міністра охорони здоров'я Павло Ковтонюк, представники громадських організацій і влади, а також профільні експерти домовилися про поступове впровадження окремих компонентів eHealth, щоб українці змогли вже на початкових стадіях відчути результати.

МОЗ звернувся до учасників ринку із досить конкретним завданням: створити реєстр лікарів і реєстр договорів між лікарями і пацієнтами. Всі інші компоненти «єдиної електронної системи» - це фантазії автора, який перекручує факти і намагається створити у цій статті враження того, що таке бачення – це і є загальноприйнятий висновок і ключова ланка у реформі охорони здоров’я. Це не зовсім відповідає дійсності, і особливо прикро, що такими заявами в оману вводять учасників команди реформаторів в МОЗ.

Через місяць було підписано Меморандум, який визначив ключові принципи роботи всієї команди. Ми створили майданчик, де головними стали взаєморозуміння і повага кожної думки, прозорість в ухваленні рішень і тотальна публічність роботи.

Так, досить почитати переписку учасників процесу, критерії та процедуру виборів і технічні коментарі окремих дописувачів, щоб зрозуміти катастрофічно низький рівень команди. Справжніх експертів там одиниці, і якраз вони і залишилися осторонь.

Останні 5 місяців йшли постійні дискусії на сторонні теми замість того, щоб сісти і за два тижні силами 2-3 розробників створити те, що необхідно МОЗ прямо зараз для запровадження першого етапу реформи. Я так розумію, що перенос старту реформи на літо 2017 року частково пов’язаний із тим, що інструмент обліку не був створений?

В мене складається враження, що всіх учасників ринку запрошували на перші колективні обговорення саме для того, щоб вони там між собою перегризлися. Чи ви не знаєте основ team management? Яка оптимальна чисельність учасників команди? Які є варіанти організації та управління? Яке може бути продуктивне обговорення у колективі 50 менеджерів, якщо кожен із них зацікавлений у своєму, немає поставленої задачі і розподілу ролей? Так можна лише голосування на Євробаченні проводити, програмні продукти народжуються не так. Прогнозовано, що через декілька місяців хаосу з’являється такий собі вершник на білому коні і каже: «Ну, ви ж бачите, вони не здатні домовитися. А ми тут якраз створили антикорупційну і абсолютно прозору ініціативу і навіть підписали меморандум». Ну як не повірити у ці чисті та прозоррі наміри? J

А 13 березня відбулося підписання Третього технічного меморандуму про створення Проектної офісу для координації розробки онлайн системи eHealth. За допомогою громадських і пацієнтських організацій, а також базуючись на досвіді ProZorro, ми зробили перший крок в безпосередній реалізації довгоочікуваних змін.

Яке відношення має досвід створення ProZorro до охорони здоров’я? Які компетенції і яку експертизу можна перенести із одного проекту в інший?

Спочатку будуть створені єдині електронні реєстри всіх лікарів і пацієнтів. Можливо це не зовсім те, що принесе безпосередню зручність вже зараз.

Саме це і потрібно МОЗ на першому етапі. Це абсолютно ніяк не вплине на пацієнтів. «Зошити» і надалі доведеться купувати.

Але це необхідний крок для подальшої побудови повноцінної системи eHealth. Крім того, в майбутньому в eHealth будуть зберігатися всі документи, включаючи медкартки та рецепти.

Для чого потрібно зберігати «всі документи, включаючи медкартки та рецепти» в якійсь єдиній централізованій системі? Крім того, що це круто, сучасно і не буде паперових носіїв? Захоплення красотою технологічного рішення і перспективами багаторічної розробки «єдиної системи» витісняє здоровий глузд і десь зовсім на периферії залишилося запитання «Для чого це все? Яку віддачу від цього ми отримаємо?»

Кому, перш за все, потрібна ця система? В центрі знаходиться пацієнт, правда? Чи відомо учасникам регати, що багаторазові дослідження ефекту від впровадження інформаційних систем у лікувальних закладах США показали, що наявність або відсутність МІС у лікувальному закладі НІЯК НЕ ВПЛИВАЄ на безпечність та ефективність лікувально-діагностичного процесу? Тобто, чи ведеться історія хвороби на папері, чи у комп’ютері – результат лікування однаковий. Так, краще стають фінансові показники закладу… так, покращується операційна ефективність… так, трохи зручніше стає пацієнтам і лікарям… Але саме головне, заради чого все починалося – результати лікування – лишилося без змін!

Тільки уявіть собі, скоро в українській лікарні зовсім буде паперу. Утопія? А ми вважаємо, реальність.

Чомусь вважається, що «комп’ютеризація» медичної документації автоматично призведе до покращення результатів лікування і підвищенню рівня задоволеності пацієнтів якістю медичного сервіса. Це – не доведений факт, а лише гіпотеза (див. про дослідження в США вище).

Звичайно, можна припустити, що саме в Україні цю гіпотезу буде переконливо доведено, і електронні картки і рецепти – це єдине, чого не вистачає вітчизняній медицині для того, щоб вийти на перше місце (два інші фактори – це відсутність туалетного паперу і мила в лікарняних туалетах). То, може, краще розпочати із закупок туалетного паперу, бо це точно підвищить якість сервісу?!

І я цілком можу собі уявити роботу лікарні, у якій «зовсім не буде паперу», бо спостерігав це неодноразово. Як тільки відключається електрика або відбувається якийсь збій в інформаційній системі – стоп машина, всі йдуть додому?

Для чого потрібна eHealth? По-перше, онлайн система звільнить працівників медустанов від писанини. Більше ніяких анекдотів про кострубатий почерк лікарів.

Так, про почерк – правда, але чи не занадто дорого вирішується проблема з почерком? Для того, щоб набирати заключення на комп’ютері, а не писати його від руки, не потрібна ніяка централізована система. Достатнього безкоштовного онлайн-редактора на найдешевшому комп’ютері.

Всі призначення пацієнтам будуть створюватися в електронному вигляді.

Яким чином це вплине на результати лікування? А якщо лікар на виїзді в хаті сільського пацієнта або десь у горах, де немає ні електрики, ні інтернету? Наразі, інфраструктура для таких рішень відсутня.

Крім цього, eHealth буде автоматично генерувати звіти. Це позбавить лікарів від необхідності витрачати на них левову частку свого робочого дня і дозволить більше часу приділяти пацієнтам.

Лікарі і не повинні «генерувати звіти». Просто зараз МОЗ заставляє їх займатися цією дурною роботою, тому і постало таке питання. Але для вирішення операційної проблеми зовсім не обов’язково створювати якийсь софт. Доцільніше просто змінити процес так, щоб проблема не виникала.

Перекладіть цю роботу на спеціальний персонал, як це прийнято в США, і нехай вони займаються «генеруванням звітів». А як саме вони будуть це робити – не має значення, для цього є спеціальні програми, курси і ціла індустрія medical coders із аутсорсингом. Ніхто ж не переймається тим, що лікар після закінчення прийому має помити підлогу та викинути сміття із кошика?

Медична статистика потрібна, перш за все, регулятору (МОЗ), бо пацієнтам, лікарям і самому медичному закладу від цієї статистики безпосередньої користі немає (досить зухвала заява, але я буду радий почути конкретні приклади про те, як інформація про кількість запломбованих молочних зубів у «жителів села» допомагає покращити тривалість та якість життя конкретного пацієнта або поліпшити добробут та почуття гідності конкретного стоматолога).

Немедична статистика (фінансова, операційна, маркетингова) – це інша справа, але ж безпосереднього відношення до охорони здоров’я це не має, правда? Це більше господарські або «бізнес»-питання кожного окремого закладу або лікаря-підприємця. І якщо МОЗ дійсно хоче надати фінансову та господарську незалежність всім своїм васалам, то нема чого і лізти у ці питання своїми руками. Чому це, раптом, якась лікарня має надсилати в якусь централізовану базу даних звіти про свої фінансові операції, якщо ця лікарня – незалежний суб’єкт підприємницької діяльності? Або незалежність, або звітність, вибирайте вже…

По-друге, прозорість у веденні фінансів. За допомогою цієї програми ми зможемо відкрито стежити за фінансуванням всіх установ і позбавити суспільство від старих корупційних схем.

Це щось із рекламних лозунгів ProZorro. Не зовсім в тему, зате використовується правильний набір ключових слів. Особливо порадувало слово «стежити».

Тобто гроші, виділені державою на закупівлю медпрепаратів, будуть дійсно витрачені на закупівлю медпрепаратів.

Ша! Гроші йдуть за пацієнтом, а не за лікарнею! Така ж у МОЗ теза? Пролікувався пацієнт у лікарні – держава розрахувалася із лікарнею за цей конкретний випадок за фіксованим тарифом. А куди ці гроші лікарня витратила – нехай вас не хвилює, немає тут за чим «стежити». Може, головний лікар купив собі 600-й «Мерсердес», бо в попередніх 599 забилася попільничка, яке кому діло? Мова ж іде про приватну лікарню, а ви як подумали? Ну і що, що лікарня зветься «центром серця»? Всі ж учасники ринку рівноправні! Лікарня чесно заробила ці гроші і куди хоче – туди і витрачає.

Відкати залишаться в минулому, на їх місце прийде відкритий доступ до всієї інформації.

Це знову щось переплутали із ProZorro. Кому що - а вошивий про баню. Якщо всі учасники КОМЕРЦІЙНОГО ринку знаходяться в однакових умовах, то «відкати» відімруть самі собою, як мухи в осінній період. Без спеціальних комп’ютерних програм і героїчної боротьби. Нехай лікарні і лікарі купують за свої гроші те, що вважають за потрібне. Щось я не чув, щоб у комерційних клініках гостро стояла проблема «відкатів».

По-третє, ми зможемо краще контролювати якість надання послуг і розвивати мережу медичних установ.

«Контролювати» - не значить «покращити» чи навіть просто «впливати». Наприклад, всі громадяни України зараз можуть контролювати залишок коштів на своєму банківському рахунку через інтернет і з мобільного телефону. Але не всі можуть підвищити цей залишок, навіть з IPhone через 3G.

Зараз МОЗ вважає, що він щось там контролює, при тому, що не може навіть порахувати тих, кому була видана ліцензія на медичну практику. Я не переконаний, що якщо замість рахівниці їм видати калькулятор (навіть імпортний), то ситуація кардинально зміниться. Проблема – не в інструменті, а в головах.

Яке відношення має централізована медична інформаційна система до розвитку мережі медичних установ – не зрозуміло. Тобто, можна придумати якийсь причинний зв’язок, але це сильно притягнуто за вуха. Чи ця теза звучала десь у виступах, і її вирішили приткнути у цьому абзаці?

Не тільки лікарі з різних міст, а й цілі лікарні зможуть спілкуватися між собою.

Вони і зараз спілкуються, не чекаючи ніяких спеціальних інструментів. Користуються досить широким асортиментом програм та сервісів, і це триває вже багато років. Чи це новина для автора?

В кінцевому підсумку це дозволить пацієнту отримати належне обслуговування, навіть якщо він опинився в іншому місті без особистої медичної картки.

Маю сказати, що навіть якщо пацієнт буде постійно носити із собою медичну картку в паперовому форм-факторі, або на флешці, або на якомусь вшитому чіпі, то «належне обслуговування» зовсім не гарантовано. Наявність медичної картки не тільки не впливає на якість обслуговування, але навіть не корелює із нею.

Якщо пацієнта привезли в лікарню без свідомості і без документів – централізована система ніяк не допоможе.

Але припустімо, що у лікарню потрапляє пацієнт, якого впізнають, і його історія хвороби (нехай і в паперовому вигляді) знаходиться прямо тут за стінкою, в архіві, і її можна дістати за 5 хвилин. Невже хтось із практикуючих лікарів побіжить її читати?

В екстрених випадках ніхто не буде витрачати на це час і дізнаватися звідти про групу крові. Всі необхідні аналізи і дослідження зроблять відразу, не заглядаючи в архіви. Звичайно, корисно переглянути старі записи і результати досліджень, порівняти їх із сьогоднішніми, але це можна зробити і трохи пізніше (це і робиться так зараз), просто переглянувши їх паперові копії (для цього і роблять виписки, правда?).

В більшості випадків, відсутність у пацієнта на руках медичної картки ніяк не впливає на якість лікування гострих захворювань. Для хронічних захворювань це має сенс, але там є час на те, щоб отримати копію виписки або медичної картки звичайними каналами зв’язку (факс, email, паперові копії).

Мабуть саме тому, що так побудовано лікувально-діагностичний процес у більшості медичних закладів світу, ведення медичної документації в електронному вигляді і не додало відчутних переваг у порівнянні із веденням паперової документації.

Розвиток електронної системи буде проходити поетапно, але вже з перших днів її роботи ми побачимо реальні зміни. Перший крок – самостійний вибір лікаря через інтернет.

Я так і бачу сільських пенсіонерів, які виходять із таблетом на вулицю, сідають на ослінчик, підключаються до wi-fi і починають обговорювати із сусідами рейтинги і лайки місцевих сімейних лікарів (у множині), «вибираючи їх самостійно». Що курив автор?

Хіба не очевидно, що більшість хронічно хворих – це люди похилого віку, які досить віддалено розуміють, що таке комп’ютер і інтернет? Це трошки не та цільова аудиторія! Мені здається, що такий «перший крок» стане останнім. Для прикладу рекомендую автору вибрати собі сімейного лікаря десь в Нагасакі, тільки без хитрощів, без перекладу сайту українською мовою. От прямо японською читайте, вибирайте. Чекаю відгуків.

Далі створення механізму по забезпеченню населення лікарськими засобами, призначеними лікарями, і компенсація їх вартості (реімбурсація).

І знову ж таки, для реімбурсації не потрібна особливо складна система. Не потрібні електронні рецепти. Не потрібні реєстри лікарів, аптек і ЛПУ. Гроші ж ідуть за пацієнтом, а не за аптекою, не за лікарем і навіть не за головним лікарем. Тому потрібен реєстр пацієнтів, наприклад, із діабетом (той, який вкрали). Пацієнт присилає в процесинговий центр касовий чек, на якому вказано код пацієнта, назву препарату і дату покупки (присилає як завгодно: звичайною поштою, через інтернет, по факсу…). І через деякий час на картку пацієнта надходить сума реімбурсації. Є чек – отримуй гроші, немає чека – купуй за свої. На що пацієнт витратить отримані кошти, де купує ліки, хто їх призначив – то його справа. Чи і тут потрібно слідкувати, де, коли і що купував?

Потім електронна медична карта і електронний рецепт. Кінцева мета еHealth – повна відмова від паперових носіїв, а отже і від корупції.

Паперові носії не мають ніякого відношення до корупції. Або у автора відсутнє логічне мислення (на городі бузина, а в Києві дядько), або це недолуга спроба маніпулювання.  Більше схоже на друге. Поки що погано виходить, вивчайте матеріальну частину.

В українській охороні здоров'я з'явиться не тільки прозорий сервіс, а й довіра до медицини, адже будь-яку інформацію можна буде перевірити.

«Довіра до медицини» - це, перш за все, довіра до лікаря, незалежно від наявності комп’ютерів, електрики та інтернету. Так було завжди, так залишиться ще надовго. Це ж не тендер на закупку олівців державною установою! Що значить «будь-яку інформацію можна буде перевірити»? Наприклад, інформацію про те, що у пацієнта встановлено діагноз невиліковної і не зовсім приємної хвороби часто приховують і від самого пацієнта, і зовсім не через корупцію. Чи хотів би пацієнт, щоб всі оточуючі чітко розуміли, що його сифіліс перейшов у другу стадію?

Кожна гривня, витрачена на лікування пацієнта, буде під наглядом. Яку процедуру провели, які ліки дали – все це ми зможемо бачити у власному гаджеті.

По комбінації призначеного лікування та виконаних процедур досить точно можна вказати на діагноз. І все це буде доступно і прозоро для всіх? Автор так і каже: «будь-яку інформацію можна буде перевірити».

До речі, в українських комерційних клініках останні 20 років пацієнти і так можуть бачити, «яку процедуру провели, які ліки дали». Для цього не потрібно ніякого централізованого програмного забезпечення, вистачає звичайної бухгалтерської програми і касового апарату.

Але специфіка індустрії медичної допомоги трохи відрізняється від звичайного торгівельного майданчика. Не те, щоб ціна взагалі не хвилювала, але, більшість тяжко хворих пацієнтів звертають увагу не на ціну, а на результат лікування. Коли проходиш курс хіміотерапії і розумієш, що помираєш, то не виникає бажання «бачити у власному гаджеті» детальну розшифроку рахунку на поховання.

А було б круто ще й у FB викласти! Цю чудову ідею колись розглядали в одній комерційній лабораторії: розіграти цінні призи серед пацієнтів, які здавали аналіз на онкомаркери. У кого результат найвищий – той і виграв.

Уже сьогодні над створенням програми працює близько 120 учасників: експертів, волонтерів та організацій, в тому числі і Transparency International. З українським IT потенціалом нам і море по коліна.

Не дуже вдало про «море по коліна» J  Читайте класику!

Процес буде рухатися реально швидко, так як серед бажаючих долучитися до реформи багато українських Цукербергів. До того ж, система відбору продуктів абсолютно прозора. Тобто будь-який бажаючий може розповісти про своє бачення програми і, як мінімум, бути почутим.

Мабуть, на цьому мінімумі все і закінчується.

Чому в статті не сказано ні слова про майбутні міліарди українських цукербергів? Участь 120 експертів, волонтерів та організацій – це дуже добре, але всі вони інвестують свій час та ресурси, розраховуючи на якусь віддачу у найближчому майбутньому. Тож, який буде механізм монетизації всього цього? Хто платить за банкет?

Побудова химерної централізованої системи – це лише маленьких шматочок, на цьому багато не заробиш. Але ж для її роботи потрібно багато дорогого «заліза», її потрібно підтримувати та постійно вдосконалювати. Хто за це заплатить? (Посилання на волонтерів та громадські організації залиште для газетних публікацій).

А за який кошт буде відбуватися закупівля і постійне оновлення парку комп’ютерної техніки в усіх ЛПУ країни, налаштування комп’ютерних мереж, оплата каналів зв’язку, оплата за ліцензії на програмне забезпечення, навчання персоналу?

1.      ХТО ЗА ЦЕ ЗАПЛАТИТЬ?

2.      ХТО ОТРИМАЄ ЦІ ГРОШІ?

І це все заради того, щоб пацієнти не купували «зошит» для ведення паперової картки в поліклініках? Щоб бабуся-пенсіонер могла у гаджеті вибрати собі сімейного лікаря? В цьому смисл реформи і головне призначення системи? На більше немає фантазії, чи просто бракує знань в предметній області?

Головний парадокс нашої відсталості від сучасного світу – можливість уникнути помилок. Більш розвинені країни ще з початком нового тисячоліття увійшли в електронну еру. Завдяки їх досвіду ми отримали конкретні приклади, як робити треба, а як не варто. З такої точки зору ми однозначний переможець. Це наш шанс вряди-годи провести реформу якісно і максимально безболісно. Залишається лише почати. А це ми вже зробили.

 

Погоджуюся із автором у тому, що у нас є можливість уникнути помилок. Головну помилку я бачу у відсутності стратегічного підходу до розробки системи eHealth.

 

Відсутня відповідь на головне запитання: яку віддачу ми хочемо отримати від такої системи завтра, через 5 років і через 10 років? Яку велику задачу ця система вирішує? Скільки ми вкладаємо зараз – в грошах, і скільки ми отримаємо через певний час – в економії грошей, у збільшенні тривалості та якості життя, у зменшенні дитячої смертності, у зменшенні захворюваності на туберкульоз тощо?

 

Наскільки перехід від паперових носіїв до електронних покращить результати діагностики та лікування? У відсотках, у смертях, у життях?

 

Наскільки вибір сімейного лікаря через інтернет збільшить частку пацієнтів, охоплених вакцинацією, чи зменшить кількість госпіталізацій гіпертоніків? Хіба не в цьому головне завдання такої системи?

 

Те, що подібна система може поліпшити рівень сервісу для пацієнтів – це правда, але для цього не потрібна ніяка централізована програма. Навіть у докомп’ютерну еру відношення до пацієнтів в США значно відрізнялося від практики, прийнятої в СРСР. Не в програмі справа, а в процесах і в головах!

 

Також інформаційна система може покращити фінансові показники лікувального закладу за рахунок оптимізації бізнес-процесів, зменшення собівартості послуг та збільшенні доходів за рахунок грамотної роботи із пацієнтами. Але і тут досить локальної системи або декількох окремих систем, в залежності від розміру та апетитів закладу.

 

Я підтримую саму концепцію eHealth в Україні, але вважаю, що її почали будувати не з того кінця, абсолютно без будь-якого плану та без загального бачення кінцевої мети.

 

І все це, звісно, абсолютно безкоштовно, абсолютно для всіх, абсолютно прозорро і абсолютно назавжди.

 

Це схоже на перший човен, який будував Робінзон Крузо, намагаючись випливти з острова: човен вийшов міцний і просторий, але він так і залишився стояти в хащах, бо до води було дуже далеко.

 

Чи варто вкладати такі зусилля, час та кошти в побудову продукту, віддача від якого нікому не зрозуміла? Змушувати всі ЛПУ країни витрачати обмежені ресурси та підлаштовуватися під роботу системи, яка невідомо для чого зроблена? Може, краще, почати із закупок туалетного паперу і мила для лікарень? Якраз тут досвід ProZorro і знадобиться…